Олена АБРЮТІНА,

практичний психолог Шалигинської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Іноді можна почути: «Ця дитина-просто жах. Вона не всидить спокійно і хвилини, всіх відволікає, вона нетерпляча та метушлива, імпульсивна й агресивна. Не може утримати увагу понад 5-10 хвилин. Багато і швидко розмовляє, ставить нескінченну кількість запитань, але на відповіді не чекає, бо за мить встигає зацікавитись чимось іншим. А часом щось таке втне, що плакати хочеться…». Невже така дитина – розпещена і погано вихована? А може, ні батьки, ні вчителі, ні сама дитина в такій поведінці не винні?

В наш час набуло поширення таке захворювання як синдром гіперактивності. Так, цей синдром – таке ж захворювання, як вада серця або ниркова недостатність. І як ми не будемо сварити дитину за те, що вона страждає на якусь хворобу, так і випадку із синдромом гіперактивності розуміємо, що дитина потребує особливої уваги й допомоги. Але як важко сприймати спокійно і любити дитину, яка через свою надмірну неуважність і рухливість погано вчиться, неспроможна дотримуватися встановлених правил поведінки та зовсім не звертає уваги на ваші зауваження! Але тільки любов і турботливе виховання батьків і вчителів можуть допомогти дитині впоратись з її проблемою.

Найчастіше та найяскравіше гіперактивність проявляється у молодшому шкільному віці, коли відбувається перехід від ігрової діяльності до навчальної. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність як симптом хвороби заявляє про себе дуже переконливо.

Основним симптомом гіперактивності є порушення уваги: дитина не може сконцентруватись впродовж певного часу на одному занятті, її увага переключається з одного предмета на інший. Така дитина то на вулицю вискочить, то когось хапає, то «скаче» по партах. Це пов’язано з порушенням нервової системи, яке полягає в неповноцінності процесів гальмування й різкому перевантаженні процесу збу­дження. Такий дисбаланс нервових процесів є причиною підвищеної неструктурованої активності й перешкоджає концентрації, довільності уваги дитини.

Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними психологічними тестами. Психологи ж виділять ознаки, які і є діагностичними симптомами гіперактивності дітей:

-                     неспокійні рухи в кистях і стопах;

-                     дитина не може спокійно сидіти на місці, коли від неї цього вимагають;

-                     легко відволікається на сторонні подразники;

-                     насилу може дочекатися своєї черги під час різних ситуацій;

-                     на запитання часто відповідає, не замислюючись, не дослухавши їх ;

-                     насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор;

-                     не може гратися тихо, спокійно, дотримуватися правил;

-                     багато базікає;

-                     часто заважає іншим, чіпляється до сторонніх;

-                     нерідко губить речі;

-                     інколи її дії небезпечні, вона не замислюється про наслідки, але пригод або гострих відчуттів навмисно не шукає ( наприклад, може вибігти на вулицю, не озирнувшись навкруги).

Гіперактивній дитині найбільше загрожує нерозуміння оточення. Їй постійно докоряють, соромлять і карають. Зрештою, дитину переконують, що вона ні на що не здатна, унаслідок  чого та озлоблюється. Розвивається негативна, часто агресивна реакція на близьких, вчителів, вона стає некерованою, «важкою» дитиною.

Як же можуть допомогти батьки і педагоги?

1.                Спробуйте якомога більше вивчити цю хворобу. Знаючи, які особливості пов’язані саме із синдромом гіперактивності, вам легше буде уникати несправедливих обвинувачень.

2.                Дитині легше буде навчитися контролювати свої вчинки, якщо встановити для неї суворий режим із чітким розпорядком дня. Ефективним є введення сімейних правил – що дозволено, а що ні.

3.                Батькам потрібно цікавитися у вчителя про труднощі навчання дитини.

4.                Для таких дітей дуже корисні заняття на розвиток тактильних відчуттів та дрібної моторики ( ліплення, малювання пальчиками, ігри з водою, з піском, перемотування клубочків із різнокольорових ниток, розв’язування вузликів на мотузці), ці вправи часто заспокоюють дитину, а в школі виконуючи їх дитина не буде відволікати інших.

5.                Не треба ставитися до дитини, як до інакшої й незвичайної. Варто давати їй ті самі завдання , що і іншим учням. Батькам необхідно постійно контролювати виконання домашніх завдань у таких дітей.

6.                Робота віч-на-віч із дитиною, наскільки це можливо, допоможе обом сторонам: учителеві – зрозуміти проблеми дитини, учневі – відчути, що вчителеві важливо, аби він вчився добре.

7.                Більше заохочуйте дитину. Негативні оцінки створять атмосферу невдач і посилюють проблемну поведінку.

8.                Реагуйте на правильні відповіді, лише коли учень підняв руку, і ви його викликали.

9.                Знаходьте нагоду похвалити дитину, як під час уроків, так і вдома, під час виконання домашніх обов’язків.

10.           Привчайте дітей самостійно вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це можливо без стороннього втручання.

Доброзичливість і теплі стосунки з такими дітьми, постійне спілкування, вміння почути і вислухати їхні проблеми – все це допоможе гіперактивній дитині подолати тимчасові проблеми. Зрозумійте, щоб зробити щось правильно і добре, такій дитині потрібно прикласти максимум зусиль, набагато більше ніж іншим дітям. Знайте, що вади, які пов’язані з проявами гіперактивності у дітей молодшої шкільної ланки можна виправити.